До 60-річчя від Дня народження Ольги Кобилянської

Ольга Кобилянська – світляна постать,

 джерело міцної, ясної життєвої мудрості,

вірної і незрадливої.

                                           Василь Бабинський

  27 листопада 1863 року в містечку Гура Гумора,  на Південній Буковині народилася видатна українська письменниця – Ольга Юліанівна Кобилянська.

  Доля її була незвичайна. Не маючи змоги здобути офіційну освіту, вона осягла самотужки багатства світової культури, щоб служити словом своєму знедоленому народові, і піднялася до вершин дум і сподівань народних.

  Вона ніколи не втрачала сили духу і завжди вірила в перемогу людини над царством темряви і насилля. Ця віра допомогла їй пережити всі злигодні й приниження і дочекатися світлого дня – возз’єднання Буковини з Україною. І всі, хто бачив її в ті незвичайні святкові дні, малюють один і той же портрет: мов помолоділа Ольга Кобилянська, очі її жевріють глибинним внутрішнім вогнем, щаслива, по-дитячому щира усмішка не покидає її уст. . .  Одна з-поміж небагатьох визначних письменників вона побачила свою мрію наяву – зустрілася з вільною Людиною у суспільстві вільних людей.

  Більш ніж півстоліття працювала вона на літературній ниві, створивши за цей час чимало видатних мистецьких творів, що назавжди ввійшли в духовну скарбницю українського народу, збагатила його культуру.

  Нелегким і нерівним був життєвий і творчий шлях письменниці. Все її життя пройшло на Буковині, яка до 1940 р. була відмежована кордонами від Наддніпровської України, входила до складу Австро-Угорської імперії, а в 1918 р. була загарбана новим окупантом – боярською Румунією.  Соціальний і національний гніт, відірваність Буковини від решти українських земель, політика онімечування, а пізніше – румунізації, що її проводили буржуазні уряди, - все це створювало несприятливі умови для росту прогресивної української культури в цьому краї, гальмувало природний розвиток мови й літератури.

  Та письменниця, яка всім серцем любила свій народ, вірила в його світле майбутнє, не зійшла з обраного нею нелегкого шляху, чесно і самовіддано служила людям своїм небуденним талантом.

  Ольга Кобилянська – авторка повістей з життя трудового народу та інтелігенції: “Людина” (1894), “Царівна” (1896), “Земля” (1902), “Ніоба” (1907), “В неділю рано зілля копала” (1909), “Через кладку” (1913) та інших численних оповідань і новел, що неодноразово видавалися українською, також в перекладах іноземними мовами.

  З великою любов’ю та увагою до формування письменницької особистості Ольги Кобилянської ставилися такі видатні українські письменники як Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Осип Маковей. Захищаючи письменницю від нападок українських буржуазних націоналістів, вони не лише висловлювали свої поради чи оцінки щодо того чи іншого твору, а й запалювали, підтримували, спрямовували свою товаришку по перу на розширення світоглядних горизонтів, виводячи її з тісного міщансько-індивідуалістичного світу у велику літературу.