ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

Зінич Ігор Вікторович народився 6 вересня 1989 року

Студентський та педагогічний колективи Білоцерківського медичного коледжу, Управління охорони здоров'я Білоцерківської міської ради, міське товариство «Просвіта» звертаються з проханням до мешканців міста Біла Церква підтримати клопотання перед Білоцерківською міською радою щодо перейменування вулиці Семашко на вулицю Героя України Зінича Ігоря, і таким чином, на гідному рівні вшанувати пам'ять мужнього медика, який пожертвував власним життям рятуючи поранених побратимів! Зінич Ігор Вікторович народився 6 вересня 1989 року, виріс і навчався в смт. Рокитно на Київщині. За покликом серця, обравши професію медичного працівника,

у 2009 році закінчив фельдшерське відділення Білоцерківського медичного коледжу, а потім працював у відділенні гемодіалізу Білоцерківської міської лікарні №2 та станції невідкладної швидкої допомоги.

У 2011 році відслужив у Збройних Силах України, а коли розпочалася антитерористична операція на Донбасі, розуміючи наскільки важлива допомога медичних працівників у бойових умовах, добровольцем пішов на війну. Свій професійний і громадський обов'язок молодший сержант Зінич Ігор Вікторович виконував на посаді санітарного інструктора 80-ої окремої десантно- штурмової бригади. Після короткого бойового злагодження на Яворівському полігоні бригада у листопаді 2014 року була направлена для виконання бойових завдань по захисту Донецького аеропорту.

17 грудня 2014 р., під час чергової ротації оборонців ДАПУ, Ігор зайшов на територію нового терміналу і знаходився там до останнього дня оборони фортеці «кіборгів». 34 дні з 242 днів оборони Донецького аеропорту, без ротації, мужній медик рятував поранених бійців. За період найбільш запеклих боїв на території терміналу, за численними свідченнями побратимів Ігоря, він врятував від 50 до 70 бійців «кіборгів», творив чудеса медицини. Не зважаючи на смертельну небезпеку, без каски та бронежилета йшов у саме пекло, робив все можливе і неможливе, щоб рятувати побратимів, підтримувати їх моральний дух. Коли сепаратисти підірвали приміщення аптеки, зібрав у бійців всі натівські аптечки та продовжував працювати. Після першого підриву терміналу взяв на себе ініціативу командувати, будучи сам пораненим, маючи можливість вийти у безпечне місце, своїх не залишив, тому що бійці йому довіряли. Мужній медик загинув 20 січня 2015 року від важких травм, які він одержав коли ворог вдруге підірвав новий термінал Донецького аеропорту. Указом Президента України №582/2015 від 14 жовтня 2015 року, «за виняткову мужність, героїзм, незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, жертовне служіння Українському народові, присвоєно звания «Герой України» (посмертно).

МАЄМО ЗНАТИ, МАЄМО ПАМ'ЯТАТИ! ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!